9 фраз, які не можна говорити дітям про війну

ЯК ДІТИ РІЗНОГО ВІКУ РЕАГУЮТЬ НА СТРЕС ТА СПРИЙМАЮТЬ КРИЗОВУ СИТУАЦІЮ

Діти 0-3 років: у цьому віці діти відчувають дратівливість, плачуть, можуть проявляти надокучливу або агресивну поведінку та бояться незрозумілих звуків, криків, різких рухів і потребують фізичної близькості батьків. Тому їм насамперед потрібно забезпечити присутність батьків та їхній тактильний контакт.

Діти 4-6 років: часто відчувають безпорадність та безсилля, страх розлуки, у своїх іграх можуть відбивати аспекти ситуації, відмовлятися визнавати ситуацію та заглиблюватися в себе й не бажати спілкуватися з однолітками та дорослими. Вони потребують насамперед безпеки, тому батькам слід заспокоїти дитину, що і вона, і самі батьки в безпеці.

Діти 7-10 років: можуть відчувати провину, неспроможність, злість, фантазії, в яких дитина бачить себе “рятувальником”, “зацикленість” на подробицях події. Дитина боїться втратити звичне та боїться смерті, досить добре розуміє загрозу, може переживати страх і думає про майбутнє. Тому батькам потрібно обговорювати з дитиною події та переживання і забезпечити їй безпеку та звичний спосіб життя (ігри, спілкування з друзями тощо).

Діти 11-13 років: відчувають дратівливість, страх, депресію, можуть поводитися агресивно та не приймати правила. Вони бояться втратити життя, близьких, будинок, звичний спосіб життя. У цьому віці діти розуміють, що відбувається, прогнозують майбутнє, але мінімальний власний досвід викликає тривожність. Батькам можна відкрито говорити про свої переживання, страхи та допомагати дітям відтворювати соціальні зв’язки.

Діти 14-18 років: проявляють небезпечну поведінку, можливі суїцидальні думки та прояви аутоагресії, реакції, що нагадують реакції дорослих. Бояться втратити себе, своє місце, життя, близьких. Можуть радикально сприймати ситуацію, адже підліток тільки стає на ноги, а звичний світ зруйнувався. У цьому віці дорослим важливо не вимагати від підлітка брати на себе роль дорослого. З підлітком слід ділитися досвідом, розмовляти, допомагати знизити емоційне напруження.

Поясніть підлітку, що всі почуття та реакції зараз природні, а все, що зараз відбувається – це тимчасово, не на все життя. Щоб допомогти підлітку зменшити емоційне напруження – спрямовуйте його активність та емоції на конкретні дії.

Психологи звертають увагу, що практично у всіх дітей, особливо молодших, зараз спостерігається певний регрес – діти капризують, не виконують домовленості, втрачають деякі навички.

Це абсолютно нормально, й у цій ситуації батькам не треба лякатися такої поведінки дітей. Перш за все дорослим потрібно забезпечити “завдання виживання” – заспокоїти дитину тощо. При нормалізації умов можна буде працювати над відновленням.

Для того, щоб стан дитини якнайшвидше стабілізувався, психологиня Світлана Ройз радить дорослим постійно відповідати на запитання дітей, адже діти потребують пояснень. Ці запитання повторюватимуться кілька разів, але відповідати на них потрібно весь час, коротко та без подробиць. Дитина не має бути присутня при перегляді новин та розмовах про смерть і вибухи. Їй важливо чути слова: «Зараз ми в безпеці» (коли дійсно у відносній безпеці). Наскільки це можливо – потрібно відновити розклад дня й те, що було звичними діями в сім”ї.

Також дітям потрібно грати та комунікувати з іншими дітьми, адже гра – це природний механізм стабілізації. Абсолютно нормально, коли дитина грає в одну гру з зацикленим сюжетом, якщо повертається до тих ігор та мультфільмів, у які грала та котрі дивилася кілька років тому – так вона намагається повернутися до того стану й часу, коли була в безпеці.

ЩО РОБИТИ ДОРОСЛИМ, ЩОБ ЗАСПОКОЇТИ І ПІДТРИМАТИ ДИТИНУ

1. ГОВОРІТЬ ІЗ ДИТИНОЮ, ЗАЛИШАЙТЕСЯ СПОКІЙНИМ ПІД ЧАС РОЗМОВИ

Психологиня Катерина Гольцберг на своїй сторінці в мережі Facebook радить обов’язково поговорити з дитиною про ситуацію, що відбувається. Говорити з дитиною варто дорослому, який найбільше зберігає спокій. Перед тим, як говорити з дитиною, дорослому самому слід заспокоїтися, щоб не завдати шкоди дитині.

Як дорослим заспокоїти себе – читайте далі в підрозділі про дії під час панічної атаки.

Якщо спілкуєтеся з підлітком – також дуже важливо навчати його, де шукати перевірену інформацію, та ділитися джерелами для її пошуку. Адже, як пояснює психологиня, під впливом стресу підліткам, які зазвичай гарно знаходять інформацію в Інтернеті, зараз складно відшукати перевірену інформацію про все, що відбувається та зрозуміти ситуацію, оскільки емоції пригнічують неокортекс (ту частину мозку, яка “відповідає” за логіку).

2. ДЕМОНСТРУЙТЕ НАДІЙНІСТЬ

Дорослому потрібно продемонструвати надійність: варто сказати дитині, що ви зробите все, щоб захистити себе і її від небезпеки, й що наша армія на варті та дасть відсіч. Для дитини до підліткового віку свої слова про захист і безпеку можна підкріпити обіймами. Підлітки ж, навпаки, можуть сприймати обійми, як слабкість.

3. ОБГОВОРЮЙТЕ З ДИТИНОЮ ПРАВИЛА “ЦИВІЛЬНОЇ ОБОРОНИ”

Слід пояснити дитині, що зараз дуже важливо слухатися старших – вчителя, батька, маму, не сперечатися з дорослими та слідувати за тим, хто відповідальний за безпеку.

Також домовтеся та навчіть дитину, де вона може зустрітися з вами або іншими родичами, де переховуватися, якщо буде втрачено мобільний зв’язок.

4. ГРАЙТЕ ІГРИ, ВИКОНУЙТЕ З ДИТИНОЮ ЗАСПОКІЙЛИВІ ВПРАВИ

Дитяча психологиня Світлана Ройз звертає увагу, що під час стресу ігри дітей можуть бути трохи “регресивними”, тобто старші діти можуть знову грати в ігри для малечі. Можна ліпити з пластиліну, окреслити навколо себе коло безпеки з нитки, рвати на дрібні шматки папір, «Видихнути хмаринку» (уявити, що вдихнули хмаринку і видихнути її зі звуком, можна з грозою і блискавкою, тупотіти при цьому ногами) тощо. Також можна грати настільні ігри, малювати, грати у слова, ігри в телефоні, в яких залучене просторове сприйняття (наприклад, Тетрис).

Докладний перелік ігор в укритті, які рекомендує психологиня, можна прочитати тут.

5. ВИКОНУЙТЕ ВПРАВИ ПРИ ПАНІЧНІЙ АТАЦІ

Міжнародний фонд ЮНІСЕФ на своїй Фейсбук-сторінці опублікував поради Світлани Ройз, як діяти при панічній атаці.

Ви та ваша дитина можете робити такі вправи на вибір:

• покласти руку на живіт, приблизно на 3 пальці нижче сонячного сплетіння та постукати по цьому місцю
• потерти кінчик носу
• надавити не сильно на очні яблука з двох боків
• якщо є, де лягти, – лягти на спину і зробити рухи ногами, як на велосипеді
• сконцентруватися на диханні – одну руку скласти, як човник і накрити нею губи, іншу руку – покласти на живіт. Видих – рука йде вниз до грудей, вдих – рука підіймається до рота
• змащувати губи, полоскати рот водою
• витягувати якомога далі язика – ніби намагаючись торкнутися грудної клітини
• подивитися вправо, не повертаючи голови, – якомога далі на 15-20 секунд, потім перевести погляд прямо, потім подивіться вліво – якомога далі, потім знову прямо
• розтерти тіло
• розтерти точку між підмізинним (четвертим) пальцем та мізинцем – там знаходиться точка паніки
• покласти руки на ребра, відчути, як вони при диханні розширюються, підіймаються
• розтерти руки, прикласти до нирок.

6. “ЗАЙМІТЬ” ЧИМОСЬ АУДІАЛЬНИЙ КАНАЛ ДИТИНИ

Світлана Ройз пояснює, що під час звуку сирен у дитини в особливому навантаженні перебуває аудіальний канал сприймання, тому його потрібно чимось “зайняти”. Для цього можна співати хором, горланити кричалки проти утіпутіна і російської армії, слухати в навушниках аудіоказки та музику, взяти з собою гітару та влаштувати для всіх концерт.

7. ЩЕ КІЛЬКА РЕЧЕЙ, ЯК МОЖНА ВІДВЕРНУТИ УВАГУ ДИТИНИ

• Обіймайте дитину, жартуйте з нею.
• Поїть дитину теплими напоями, годуйте її чимось смачненьким.
• Виконуйте разом із дитиною рутинні справи.
• Вмикайте мультики, серіали, розповідайте казки, історії, читайте дітям вголос.

8. ПОЯСНЮЙТЕ ДИТИНІ ПРО ВАЖЛИВІСТЬ БУТИ ЗІБРАНИМИ ТА ДОПОМАГАТИ ОДНЕ ОДНОМУ

Психологиня Світлана Ройз пише, що

необхідно пояснити дитині складність ситуації, пояснити, що сталося те, чого ми боялися, тому важливо бути зібраними та допомагати одне одному.

9. ДОВІРТЕ ДИТИНІ ПОСИЛЬНЕ ДЛЯ НЕЇ ВІДПОВІДАЛЬНЕ ЗАВДАННЯ

Світлана Ройз радить покласти на дитину відповідальність, яка їй до снаги – наприклад, доручити дитині завдання слідкувати за іграшкою.

Наші психологи також рекомендують доручити дитині певну функцію чи роль. Наприклад, можна попросити дитину створити казку про якогось персонажа, уявити себе журналістом та провести репортаж із події тощо.

Прийом відповідального завдання, ролі чи функції можна застосовувати й для саморегуляції дорослих.

10. ДОЗВОЛЯЙТЕ ДИТИНІ ВИВІЛЬНЯТИ НЕНАВИСТЬ ТА ЗЛІСТЬ

Психологиня Вікторія Горбунова пояснює, що зараз і для дорослих, і для дітей виявляти злість (ненавидіти, лаятися, кричати) – це здорова реакція. Тому дорослим потрібно дозволяти собі й близьким, зокрема й дітям, це робити. Це варто робити в ігровій формі. Можна застосовувати гру “Злий бобер” (придумати злу тваринку і поводитися так, як, на нашу думку, може себе вести ця тваринка. Потім перетворитися на добру тваринку. Потім – на людину) або кричати в “мішечок для криків” або стаканчик. Але після вивільнення ненависті та злості слід перемкнутися на щось добре і позитивне: на обійми, теплий чай, добрі слова одне одному.

Сльози та плач – теж нормально в цій ситуації, тому

дайте дитині виплакатися. Після емоційного вивільнення дитині буде легше заснути

КУДИ МОЖНА ЗВЕРНУТИСЯ ЗА ПСИХОЛОГІЧНОЮ ПІДТРИМКОЮ

Національна психологічна асоціація з початком військових дій силами небайдужих людей зібрала психологічний консультативний центр для тих, хто переживає паніку, тривогу та постійний стрес. Щоб звернутися за допомогою до центру – треба заповнити анкету.

Бот першої психологічної допомоги із порадами психологічної підтримки для себе та щоб підтримати інших.

Також Міністерство освіти і науки України з сертифікованими психологами Асоціації інноваційної та цифрової освіти запускає щоденні онлайн зустрічі о 13.00 та 20.00 тут .

Цілодобова безплатна платформа для психологічних консультацій “Розкажи мені”, створена Інститутом когнітивного моделювання, МОЗ. Щоб отримати допомогу – необхідно заповнити анкету на сайті, коротко описавши свій стан.

Бережіть себе та людей поруч. Зараз важливе кожне добре та тепле слово підтримки.

Телеграм-канал “Підтримай дитину”, який запустили педагоги та дитячі психологи за підтримки Міністерства освіти і науки. На цьому каналі – рекомендації, ігри та розвиваючі вправи, завдання для артикуляційної гімнастики, аудіоказки, які можна виконувати у сховищі, вдома чи під час евакуації.

Національна гаряча лінія для дітей та молоді зібрала контакти психологів та психотерапевтів, котрі готові надавати безоплатні консультації.

Також корисні джерела:

• поради швидкої допомоги з кризового реагування від Світлани Ройз у ситуації розгубленості, під час панічних атак, під час стресу та паніки, якщо шок у людини поруч (миготові (1).jpg);

• психологічна турбота від Світлани Ройз – добірка відеороликів на сайті МОН;

• рекомендації з психологічної допомоги від МОЗ;

• від національної гарячої лінії для дітей та молоді Громадської організації «Ла Страда-Україна» рекомендації щодо того, як допомогти дитині впоратися зі стресом, розроблені завдяки підтримці Child Helpline International та NATAL Israel;

• поради для дорослих про те, як зберігати свій ресурс, створені в межах «Проєкту «Національна гаряча лінія для дітей та молоді» ГО «Ла Страда-Україна» за фінансової підтримки UNICEF Ukraine та уряду Німеччини;

• посібник першої психологічної допомоги (посібник з допомоги (1)) для працівників на місцях щодо того, як надавати підтримку людям одразу після надзвичайно стресових подій. Він призначений для тих, хто має можливість надавати допомогу людям, які пережили надзвичайно стресову ситуацію. Посібник створений Всесвітньою організацією охорони здоров’я із наданим правом перекладу та публікації
видання українською мовою Міжнародному медичному корпусу.

Бережіть себе та людей поруч. Зараз важливе кожне добре та тепле слово підтримки.

Щиро дякуємо професіоналам-психологам, які допомагають батькам та дітям зберігати впевненість і спокій у ці складні часи та за матеріалами і порадами яких створена і розповсюджена ця публікація, зокрема Світлані Ройз, Любові Найдьоновій, Катерині Гольцберг, Вікторії Горбуновій.

Цей матеріал підготовлений в межах проєкту «Ініціатива секторальної підтримки громадянського суспільства України», що реалізується ІСАР Єднання у консорціумі з Українським незалежним центром політичних досліджень (УНЦПД) та Центром демократії та верховенства права (ЦЕДЕМ).

wym-1649329949274

wym-1649330328416

Консультації для батьків: Чим зайняти дітей

під час карантину

Чим зайняти дитину під час карантину – поради для батьків.

Як перетворити карантин у корисне дозвілля ? Варіантів провести корисно та цікаво дозвілля – безліч. Це не значить, що його потрібно провести з гаджетами або перед телевізором. Є безліч занять, які сподобаються вашій дитині й будуть для неї корисними. Відволікти дитину від телефону – не легка справа, але реальна. Якщо дитині запропонувати цікаві альтернативні ігри, вона неодмінно погодиться провести час граючись з вами, ніж сидітиме в гаджеті.

Ідеї для проведення корисного дозвілля з дітьми:

• Настільні ігри неодмінно мають захопити вашу дитину. Їх варто обирати за віком. Лото, «ходилки-бродилки з кубиком», пазли будуть цікаві для діте .

• Заняття для розвитку теж будуть доречні. До цієї категорії можна віднести розмальовки, ліплення з пластиліну. Звичайно ж, такий вид діяльності сприяє розвитку творчих здібностей.

А ще можна запропонувати дитині виготовити фотоколаж сім’ї. На великому аркуші паперу можна намалювати велике дерево, на гілках якого приклеїти фотографії членів сім’ї. Таке заняття неодмінно сподобається вашій дитині.

• Хатні справи. Долучайте дітей до домашньої роботи – їм цікаво, для вас - хоч і невелика, а все ж допомога. А головне дитина буде зайнята. Можна разом помити посуд, приготувати смачну страву або полити вазони. А ще можете разом з дитиною посадити якусь рослину в горщик та стежити за її ростом.

• Звичайне читання перетворіть у гру. Після прочитання казки або оповідання спробуйте разом з дитиною влаштувати за її мотивами домашній театр. Цікавим для дітей буде також театр тіней. Для цього необхідно встановити настільну лампу біля стіни і руками показувати фігури тварин.

Кожним мамі та татові корисно задавати собі одне запитання: «Коли моя дитина підросте і буде згадувати своє дитинство, що вона буде пам’ятати?» Відповідаючи на це запитання кожен повинен зрозуміти, чи правильно дитина проводить своє дозвілля. Зрозуміло, що батьки, які прийшли з роботи, не завжди можуть активно проводити з дитиною час. І телефон для батьків інколи є рятівним. Але пам’ятайте, що діти дуже швидко виростають. Тому шукайте скрізь балансу – аби був час і для себе, і для дитини.

У якому віці можна лишати дитину вдома наодинці.

У зв’язку з оголошенням узакладах освіти карантину діти залишаються вдома. Батькам, які мають дітей і працюють, іноді доводиться ламати голову - як бути: залишатися з дитиною вдома чи спробувати залишати її вже наодинці. Добре, якщо поруч бабусі, дідусі, сусіди, знайомі, які можуть придивитись за дитиною. А якщо нема? У якому віці можна залишити вдома дитину насамоті?

Юридично залишати насамоті дитину до 11 років заборонено. З психологічної точки зору теж. Однак, є діти, яких і в 15 років залишити наодинці небезпечно. Як дізнатися, чи готова ваша дитина бути деякий час одна? Для цього запитайте, скажімо, дитину чи погана звичка гризти нігті. Здебільшого діти відповідають, що це погано. На перший погляд, батьки вважають, що дитина молодець і що вона все правильно каже. Після цього поставне друге питання: «Чому ти вважаєш, що це погано?». Якщо у дитини є сформоване відчуття "я" і "що важливо для мене", то вона відповідатиме: «У мене нігті будуть не красиві…», «Це погано для мого здоров’я». Якщо ж у дитини цього поняття ще немає, відповідь буде: «Бо мама буде сваритися і дітки будуть сміятися». Відчуваєте різницю? Ось це запитання можна використовувати перевіряючи, чи готова ваша дитина бути вдома одна. Якщо дитина не лише розуміє, що є погане і хороше, а коли усвідомлює, чому це для неї погано або добре.

В жодному разі не залишайте дітей, коли помічаєте, що у них поганий настрій або спостерігається депресивний стан. Якщо безвихідь і залишити дитину наодинці все ж таки доведеться, дайте її таке завдання, яке дитина може виконати. Наприклад, скласти пазли або розмалювати малюнок. Повернувшись додому, не забудьте похвалити своє чадо та сказати, що ви ним пишаєтеся».

ПОРАДИ БАТЬКАМ

Кілька порад, які можуть стати в нагоді у період, коли дитина не в школі і майже увесь час – вдома:

· Діти повинні бачити оптимізм в очах батьків, тому що сприймають світ не через екран телевізора, а через поведінку своїх батьків.

· Обов’язково використати цей час для кращого пізнання одне другого, це і спільне вивчення, заняття, ручна робота. Щоб діти побачили вміння батьків з іншої сторони.

· Дуже важливо розвивати сімейні традиції, готувати разом, складати плани на літо. Тобто робити те, що повинно об’єднувати батьків й дітей.

· Дуже важливо слухати. Батьки, крім очей, мають мати величезні вуха. Якщо вони будуть прислухатися до того, що діти говорять – це дасть позитивний вплив на розуміння своїх дітей і дасть вау-ефект. У батьків такий шанс зараз є.

· Проблема соцмереж не нова, зараз діти мають на це більше часу. Відповідно, їх треба зайняти чимось іншим. Тому потрібно слухати, а не тільки спостерігати, а ще спілкуватися. Це не одразу вдасться, але батьки навчаться краще комунікувати з дітьми і це буде великим прогресом надалі в їхніх сімейних стосунках.

· Батьки повинні знати і розуміти, що ніхто крім них на їхніх дітей не вплине. Тепер навіть не скажеш, що "це погано сказав педагог, сусід чи вулиця". Все, що твоє – це ти даєш. Тому тут важливо показати, ЩО ми даємо своїй дитині. Це час для демонстрації сімейних цінностей і традицій. Ми на це завжди не маємо часу.

· Батьки будуть вчитись, бо в них є відповідальність за виховання. Та й діти будуть, як то кажуть, “на голову лізти”, тому батьки мусять щось робити. Це як вулкан: ми його не можемо прикрити, тільки направити. То краще каналізувати його в корисне русло, ніж просто заливати водою. Оце: не бігай, не кричи, не стукай, не слухай голосно музику, всяке “не” – заборонене, потрібно накласти вето на “не” . Має бути навпаки: а що? а як? Допоможи, навчи. Хай діти учать батьків. Кожна криза дає потім позитив.

Пам’ятка БАТЬКАМ

Нині серед учнівської молоді надзвичайно загострилася проблема насильства, здійснюваного самими дітьми по відношенню одне до одного, а саме булінгу.

Булінг (від англійської — хуліган, забіяка, задирака, грубіян)

визначається як утиск, дискримінація, цькування. Цей термін означає тривалий процес свідомого жорстокого ставлення з боку дитини або групи до іншої дитини або інших дітей.

Мотивацією до булінгу стають заздрість, помста, відчуття неприязні, прагнення відновити справедливість; боротьба за владу; потреба підпорядкування лідерові, нейтралізації суперника, самоствердження тощо аж до задоволення садистських потреб окремих осіб.

Багато дітей соромляться розповідати дорослим, що вони є жертвами булінґу. Проте якщо дитина все-таки підтвердила в розмові, що вона стала жертвою булінґу, то скажіть їй

Я тобі вірю (це допоможе дитині зрозуміти, що Ви на її боці).

Мені шкода, що з тобою це сталося (це допоможе дитині зрозуміти, що Ви переживаєте за неї і співчуваєте їй).

Це не твоя провина (це допоможе дитині зрозуміти, що її не звинувачують у тому, що сталося).

Таке може трапитися з кожним (це допоможе дитині зрозуміти, що вона не самотня: багатьом її одноліткам доводиться переживати залякування та агресію в той чи той момент свого життя).

Добре, що ти сказав мені про це (це допоможе дитині зрозуміти, що вона правильно вчинила, звернувшись по допомогу).

Я люблю тебе і намагатимуся зробити так, щоб тобі більше не загрожувала небезпека (це допоможе дитині з надією подивитись у майбутнє та відчути захист).

Якщо ви маєте підозри, що ваша дитина страждає від погроз, переслідувань або побиття - не тримайтеся осторонь і не чекайте допоки все налагодиться саме по собі. Станьте на захист, будьте конструктивними та дійте.

Кілька порад батькам, щодо протидії булінгу:

1.Поговоріть з дитиною відкрито і доброзичливо, вислухайте її та запевніть, що завжди та попри все ви на її боці, а ще в тому, що кожна людина має право на повагу і безпеку.

2.Допоможіть дитині зрозуміти, що вона не є ані "ябедою", ані "наклепником". Вона смілива людина, яка не боїться говорити правду, щоб захистити себе та інших і, навіть, допомогти виправити ситуацію.

3. Докладно з’ясуйте факти. Занотуйте: що і коли трапилось. Якщо є можливість - зберіть докази.

4. Домовтеся про зустрічі з дорослими, які опікуються вашою дитиною та дітьми агресорами (з батьками, вчителями, адміністрацією школи тощо).

5. На зустрічах - поясніть ситуацію, намагаючись бути максимально спокійним та конструктивним .

6.Спробуйте створити зрозумілий і максимально простий план щодо протидії булінгу.

7.Пам'ятайте, що ваше пряме втручання, наприклад спроба "виховати" чужу дитину, особливо, якщо йдеться не про доброзичливу розмову, а про погрози такі дії можуть нашкодити та ще більше загострити ситуацію.

8.Дотримуйтеся плану та будьте уважні до власної дитини, її поведінки, реакцій, почуттів.

Пам’ятайте! Ми завжди раді Вам допомогти!

Булінг: що робити батькам і дітям

27 січня – Всесвітній день боротьби з булінгом. Факти ICTV зібрали дієві поради для дітей та батьків, як уникнути і побороти цькування у школі.

Знущання у школі замінили модним словом булінг, проте ситуацію це ніяким чином не змінило. Моральний тиск, зіпсовані речі та жорстокі побиття набирають безліч переглядів та коментарів у мережі. Винних іноді карають, але що далі?

Нагадаємо, президент підписав закон, яким встановлено нові правила щодо протидії булінгу у школах і нові штрафи.

За цькування у школі будуть карати штрафом у розмірі 850-1700 грн або громадськими роботами 20-40 годин.

За повторне порушення протягом року штраф складе 1700-3400 грн, а час громадських робіт збільшиться до 40-60 годин.

Штраф у вигляді 20% від заробітної плати та виправні роботи протягом місяця або фінансові санкції у розмірі 850-1700 грнпередбачені і для викладачів, які не повідомили Нацполіцію про булінг у школі.

Цькування в школі або булінг все частіше стає причиною травм, каліцтв і навіть самогубств.

Один з останніх випадків стався в одній з московських шкіл. 16-річний Даня Горбатенко прийшов у школу з ножем. Спочатку залякував учителів, а потім почав погрожувати вбити себе. Його ізолювали у роздягальні. Так хлопець просидів кілька годин, поки його не вмовили вийти і не відправили до лікарні.

Над круглим відмінником, сором’язливим і стриманим хлопцем постійно знущалися, кидали речі, тощо.

Правоохоронці порушили кримінальну справу за статтею Доведення до самогубства. Так, що його однокласникам навряд чи вдасться уникнути покарання.

Школа – це, у деякій мірі, модель суспільства. Дитина змалечку має рости з розумінням того, що у світі живуть різні люди, а наші відмінності – це не вади. У дитини має сформулюватися чітке розуміння, що вона самодостатня особистість, яка може долати різні перешкоди та проблеми.

Як попередити моральний тиск на дитину

Ознаки насильства над дитиною:

• пригнічений настрій
• небажання йти до школи
• небажання вчити, якийсь конкретний предмет
• тривожність
• агресивність
• поганий сон та апетит
• депресивність

У більшості випадків діти не хочуть розповідати, що відбувається. Чим менша дитина – тим менше ймовірність, що вона щось розкаже. У таких випадках доведеться випитувати про те, що відбувається. Варто звертати увагу з яким настроєм дитина прокидається, з яким йде до школи та з яким повертається.

Коли діти вже старші, то вони можуть уже щось розповідати, жалітися. Однак це у тому випадку якщо між дитиною та батькам довірливі стосунки.

– Якщо дитина відмовляється вчити, якийсь предмет та приносить постійно погані оцінки з нього, то тут можна вже дивитися у бік вчителів. Також, якщо дитина гарно вчилася, а тут різко оцінки падають. Тут потрібно поцікавитися, можливо проблеми з друзями, однолітками. Варто звертати увагу на показники, які різко змінюються, – зазначає психолог Роман Мельниченко.

Батьки точно не можуть залишатися осторонь. Під час усього процесу навчання, діти мають право на захист від приниження честі та гідності.

– По-перше, потрібно активно діяти та захищати права своєї дитини, з цим не можна зволікати. Як превентивний захід, ви повинні спробувати поспілкуватись із однолітками, їх батьками, вчителями і адміністрацією школи аби вирішити конфліктні ситуації. По-друге, не буде зайвим звернутись до дитячого психолога. Якщо вищенаведені спроби були марними, потрібно замислитися над переведенням дитини до іншої школи, – зазначає адвокат Максим Єрмаков.

Як дитина має реагувати на булінг

Батькам варто з дитиною обговорити всі можливі сценарії цькування. Як правило вони повторюються: це обзивання, пошкодження речей, загрози та фізичне насилля.

Дитина має діяти несподівано, аби збити з пантелику нападника.

На образи потрібно відповідати спокійно, без лайки.

Я з тобою нормально говорю. Тому якщо крім образ тобі нічого сказати, то я не хочу продовжувати розмову.

Якщо дитина помітила, що її речі зіпсували, то варто повідомити вчителеві, але зробити це при всіх.

Маріє Михайлівно, у мене жуйка на стільці, хтось зіпсував шкільне майно.

Якщо дійшло до крайньої міри – фізичного насилля, то варто тікати або голосно кричати.

Допоможіть! Пожежа! (Можливо незвичайно, але це краще ніж дати себе побити. – Ред.)

Пам’ятайте, дитина має з малечку розуміти, що конфлікти повинні вирішуватися дипломатично. Тому ви також маєте показувати приклад.

Як налагодити стосунки з підлітком

Якщо ж ви не цікавилися дитиною, то у підлітковому віці налагодити контакт буде не просто.

Варто провести чітку лінію між дитиною і підлітком. Батьки повинні зрозуміти, що з підлітком не варто навіть намагатися застосовувати застарілу модель поведінки. Адже саме через це виникає найбільше конфліктів, – розповідає психолог.

Якщо для дитини Йди робити уроки – нормальне звернення, то підліток його буде приймати, як наказ. Тому батькам, у першу чергу, варто почати з себе.

Підліток – це ще не доросла людина, але вже й не дитина. Тому їм варто говорити: Чи не хочеш ти прибрати у кімнаті? Чи не хочеш піти зробити уроки?

– Ми розмовляємо з підлітками як з особистостями та звертаємося із запитанням. Тобто застосовуємо ті засоби спілкування, якими ми користуємося з дорослими людьми, – зазначає експерт.

Також батьки мають у будь-якій ситуації залишатися на стороні підлітка, а не скажімо школи. Якщо дорослі стають на бік школи, то дитина це сприймає як зраду.

Як виховати сильну особистість

Дитина має вміти захищати себе і від морального, і від фізичного тиску.

Перше: працювати над самооцінкою дитини. Просто перевести дитину до іншої школи – це не вихід і навряд чи це допоможе на 100% у такій ситуації, – зазначає психолог.

Дитина може сама себе захистити якщо в неї все нормально із самооцінкою. Тому варто відправити її до психолога або на спеціальні курси, де допоможуть позбавитися клейма жертви та навчать проявляти активні дії у зовнішньому світі.

Жертвами стають ті, хто на загальному фоні виглядають слабкими або невпевненими в собі. Якщо дитина буде впевнена в собі, то вона сама собі дасть раду і зможе відстоювати свої інтереси.

Також варто виховувати у дитині самодостатність та впевненість у своїх силах. Дозвольте своєму чаду обрати захоплення різних напрямків: мистецтво, наука, спорт. Проте точно не потрібно насильно змушувати щось робити.Якщо якийсь вид спорту не подобається, нехай спробує інші і так з усім. Різносторонній розвиток, участь та перемоги на різних конкурсах допоможуть сформувати у дитині якості успішної людини.

Проте весь цей процес має проходити за підтримки батьків.

Зазвичай кривдники, вдаючись до насилля у різних проявах, намагаються таким чином самоствердитися у колективі.Показавши приклад того, як це можна робити по іншому, хоча б частково зменшить потяг до “влади” за рахунок приниження когось.

Фізичне насилля у школах

У мережі гуляє безліч відео, де школярі влаштовують бійки. Зазвичай це відбувається на публіці, яка обирає фаворита та знімає побиття на камеру. Цікаво, що найчастіше героями таких роликів стають дівчата.

У випадку фізичного насилля, то тут все складніше. Варто оцінити, які саме наслідки. Діти можуть не сильно вдарити один одного, особливо це стосується хлопчиків. Це може бути вирішенням їхніх питань. Якщо сильно побили, то це вже інша справа, – говорить психолог Роман Мельниченко.

Варто оцінювати емоційний вплив. Іноді буває так, дитину просто легенько вдарили, але це мало сильне емоційне потрясіння. Буває навпаки травма сильна, а емоційно дитина не постраждала. Це допоможе зробити психолог.

Якщо дитина стала жертвою фізичного насилля, то для неї батьки це:

• підтримка
• зона безпеки
• безумовне прийняття дитини

– Не варто нападати на дитину, що ніби вона винна: Ти не міг себе захистити, Ти сам винен, що тебе побили. Так батьки покладають вину на дитину, а з неї варто її знімати, – зазначає психолог.

Ні виховній агресії в сім’ї!

Виховуючи дитину, ми частішe використовуємо метод «агресії» і спрямовуємо на дитину потік нищівної енергії з величезним негативним зарядом. Ми зриваємося на дитині, не розуміючи, що цим «заряджаємо» її. А вона, не в змозі розрядитися, як ми з вами, накопичує агресію в собі. І рано чи пізно ця агресія дасться взнаки — дитина хворіє (від легких колік до серйозних психозів).

Своєю нищівною словесною агресією батьки зазвичай намагаються наївно припинити імпульсивну агресію дитини, не замислюючись над тим, що дитина, коли стане дорослою, апробує такий урок на батьках.

Ще один вид виховної агресії — тілесна: биття, ляпаси.

Будь-яка дія бере реванш протидією. Ляпас колись може відгукнутися насильством, а биття — злочином.

Вихована такими методами дитина дзеркально спрямує потік агресії на своїх дітей. Вона не забуде гніт батьківських емоцій і, сама стане пригнічувати.

Своїми методами виховання ми позбавляємо дитину права на виявлення негативних емоцій, хоча самі їх провокуємо.

Дуже важливо, щоб ми використовували симпатію та усмішку, підтримку, співчуття та навіювали доброту, бо всі негативні емоційні вияви позначаються на психічному стані дитини.

Змініть тактику виховних впливів і полюбіть її, свою дитину. Якою б вона не була. Адже обов'язок батьків — зробити свою дитину щасливою. Тільки батькам під силу прокласти правильний шлях взаємин. Виявіть розуміння й любов, і дитина відплатить вам тим самим — любов'ю та розумінням!

Готуємося до ЗНО разом: практичні поради батькам

Головне, у чому мають потребу підлітки в період підготовки до ЗНО, – це емоційна підтримка педагогів, рідних і близьких.

Психологічна підтримка – один з найбільш важливих факторів, який забезпечує успішність дитини під час здачі екзаменів. Тому завдання батьків – навчити дитину справлятися з різними задачами, виробивши в неї установку: «Ти можеш це зробити». Не секрет, що успішність здачі іспиту багато в чому залежить від налаштування і відношення до нього батьків. Щоб допомогти дітям якомога краще підготуватися до екзаменів, спробуйте виконати кілька порад.

1. Задовго до екзаменів обговоріть з дитиною, що саме їй доведеться здавати, які дисципліни здаються найбільш складними і чому. Ця інформація допоможе спільно розробити план підготовки: на які предмети доведеться витратити більше часу, а що потребує лише повторення. Визначте разом з дитиною її «золоті години», залежно від того, «жайворонок» вона чи «сова». Складні теми краще вивчати в часи підйому, добре знайомі – в часи спаду активності.

2. Прочитайте список запитань до екзамену. Не соромтеся зізнатися, що вже не дуже добре пам`ятаєте більшість розділів хімії, біології чи іншого предмету, який треба підготувати. Нехай школяр «повчить» вас з тих чи інших тем, а ви ставте запитання. Чим більше дитина встигне вам розповісти, тим краще.

3. Обговоріть питання шпаргалок. По-перше, дитині буде цікаво знати вашу точку зору з цього питання, а по-друге, необхідно допомогти школяреві зрозуміти, що жодна шпаргалка не допоможе, якщо нічого не знати з предмету. Чи варто витрачати на них час?

4. Домовтеся з дитиною, що ввечері напередодні тестування вона залишить книги та зошити, прогуляється і ляже вчасно спати. Останні дванадцять годин треба витратити на підготовку організму а не знань.

5. У вихідний, коли ви нікуди не спішите, влаштуйте дитині репетицію письмового іспиту. Наприклад, візьміть один з варіантів ЗНО з математики. Домовтеся, що в дитини буде 3 чи 4 години, посадіть її за стіл, вільний від сторонніх предметів, відрахуйте час і оголосіть про початок «екзамену». Прослідкуйте, щоб дитину не відволікали телефон чи родичі. Потім перевірте завдання, обговоріть та виправте помилки, з`ясуйте, чому вони виникли.

6. Слідкуйте за тим, щоб під час підготовки дитина регулярно робила короткі перерви. Поясніть, що відпочивати, не чекаючи втоми, – найкращий спосіб запобігти виснаженню. Важливо, щоб старшокласник обходився без кави чи різних енергетиків. Нервова система і так напружена. Якщо школяр хоче працювати під музику, нехай працює, але домовтеся, щоб це була музика без слів.

7. Не змушуйте дитину вчити предмет так, як це здається кращим для вас. У кожного – своя методика запам`ятовування. Якщо школяреві наука краще дається вночі, хай займається. Але тоді не треба будити його дуже рано.

8. Пам`ятайте, що в період підготовки діти стають особливо тривожними. Намагайтеся «підгодовувати» їх позитивними емоціями. Ні в якому разі не кричіть, не тисніть на психіку, навіть якщо результати будуть не такими, як хотілося. Обов`язково давайте дитині як слід виспатися, урізноманітніть раціон, включаючи в меню побільше фруктів. Побалуйте шоколадом, бажано чорним.

Зняти нервове напруження, допоможуть:

• Спортивні заняття.
• Контрастний душ.
• Прибирання.
• Зіжмакування паперу.
• Спів.
• Танці.
• Прогулянка по лісу.

Взаєморозуміння вам та приємної підготовки!

ЯК ЗАПОБІГТИ НЕГАТИВНИМ НАСЛІДКАМ ПОКАРАННЯ

1. Відокремлюйте свої почуття від дій. Не засуджуйте дитину. Вона має відчувати, що її люблять, але її дії в конкретному випадку можуть бути неприйнятними. Пам'ятайте: щоб змінити вчинки дитини, треба навчитися розуміти її. Суворі слова мають стосуватися тільки неправильних дій дитини, але не її особистості. Брутальність, моралізування, нетактовність свідчать про педагогічну непридатність, а дитину роблять невпевненою, знервованою, тривожною.

2. Уважно вивчайте свою дитину. Обов'язковою умовою у виборі форм покарання є знання індивідуальних особливостей дитини: її темпераменту, характеру, особливостей реагування на певний вид покарання. Ви маєте знати стан її здоров'я, нервової системи. Дії дитини у стані нервового розладу є симптомами емоційних ускладнень через критику, звинувачення або покарання, напружену сімейну атмосферу. Зрозуміло, що витончений, вразливий меланхолік сприйматиме покарання зовсім не так, як енергійний, товариський сангвінік, вибуховий холерик чи врівноважений, спокійніший флегматик. Дівчаток теж треба карати не так, як хлопчиків. Дівчинка взагалі потребує особливого виховання, заснованого більшою мірою на ніжності й ласці. Вона більш чуттєва й емоційна, глибше переживає з приводу зроблених помилок. Часом одного суворого слова, навіть докірливого погляду, досить, щоб вона припинила небажані дії. Необхідно взагалі відмовитися від тілесних покарань, від яких шкоди більше, ніж користі.

3. Треба враховувати емоційний стан дитини. Якщо видно, що дитина засмучена і дуже переживає, то чи потрібно додавати негативу, використовуючи покарання? Але водночас треба пам'ятати, що змінити поведінку дитини можна тоді, коли активізується її почуттєва сфера. Відчувши всю повноту негативних переживань, дитина навряд чи захоче повторити подібний вчинок. Потрібно, щоб вона набула цього негативного досвіду, але тут не можна перестаратися. А дорослий у цей час повинен бути поруч, зі схваленням поставитися до рішення дитини виправитися і всіляко підтримати її. Відповідайте на почуття дитини. Давайте їй виговоритися, щоб негативні емоції знайшли вихід у словах, а не в діях.

4. Перш ніж карати, треба обов'язково з'ясувати мотиви вчинку.

Якщо без покарання не можна обійтися, нехай дитина вибере його сама. Практика показує: діти здебільшого вибирають суворіше покарання, ніж батьки. Але в таких випадках вони не вважають його несправедливим і не ображаються.

5. Караючи дитину, впевніться у тому, що вона розуміє причину, щоб вона звинувачувала себе, а не того, хто карає. Якщо ж дорослий змушений застосувати покарання, то при цьому йому не можна використовувати образливі слова, принижувати гідність маленької людини, акцентувати увагу на слабких сторонах, фізичних вадах дитини.

6. Дайте зрозуміти синові чи доньці, що дисциплінарні проблеми дітей стосуються не тільки дорослих, а є спільними для всіх.

7. Навчайте дитину норм і правил поведінки в різних місцях і різних життєвих ситуаціях ненав'язливо та без моралізування.

8. Накладіть обмеження на небезпечні та руйнівні дії. Допоможіть дитині спрямувати свою активність у дозволене русло. У цьому полягає основна формула динамічного підходу до проблеми дисципліни дитини.

9. Будьте самі прикладом культурної поведінки з іншими людьми, з предметами та довкіллям.

10. Треба пам'ятати, що вся відповідальність за наслідки покарання цілком покладається на дорослого. Слід пам'ятати, що міра покарання повинна відповідати важкості провини, тобто не треба застосовувати серйозне покарання за несерйозну провину.

ЯК ПОВОДИТИСЯ БАТЬКАМ ТА ОТОЧЕННЮ СХИЛЬНОЇ ДО СУЇЦИДУ ДИТИНИ

Стратегічними напрямками батьківської допомоги дітям із суїцидальним ризиком спеціалісти вважають поліпшення сто­сунків у сім'ї, підвищення самооцінки, самоповаги дитини, а також покращення спілкування у родині. Усі ці заходи мають призвести до піднесення самоцінності особистості дитини, її життя до такої міри, коли суїцидальні дії втрачають будь-який сенс.

Для підвищення самооцінки спеціалісти В. Розанов, О. Моховіков, Р. Стиліха пропонують доцільно застосовувати такі заходи:

• завжди підкреслюйте все добре й успішне, властиве вашій дитині — це підвищує впевненість у собі, зміцнює віру в май­бутнє, покращує її стан;

• не чиніть тиску на підлітка, не висувайте надмірних вимог у навчанні, житті тощо;

• демонструйте дитині справжню любов до неї, а не тільки слова, щоб вона відчула, що її дійсно люблять;

• сприймайте, любіть своїх дітей такими, якими вони є — не за гарну поведінку та успіхи, а тому, що вони ваші діти, ваша кров, ваші гени, майже ви самі;

• підтримуйте самостійні прагнення своєї дитини, не захоплюйтесь її оцінюванням, не судить її, знайте, що шлях до підвищення самооцінки лежить через самостійність і власну успішну діяльність дитини;

• слід тактовно і розумно підтримувати всі ініціативи своєї дитини, спрямовані на підвищення самооцінки, особистісне зростання, фізичний розвиток, які посилюють успішність само­стійної діяльності і життєдіяльності; майте на увазі, що підліток рано чи пізно має стати незалежним від своєї сім'ї й однолітків, налагодити стосунки із протилежною статтю, підготувати себе до самостійного життя і праці, виробити власну життєву позицію.

У випадку, коли ваші діти виявляють суїцидальні тенденції або відчай, слід поводитися так.

1. Залишайтеся самими собою, щоб дитина сприймала вас як щиру, чесну людину, якій можна довіряти.

2. Дитина має почуватися з вами на рівних, як із другом, це дозволить встановити довірчі, чесні стосунки. Тоді вона зможе розповісти вам про наболіле.

3. Важливо не те, що ви говорите, а як ви це говорите,чи є у вашому голосі щире переживання, турбота про дитину.

4. Майте справу з людиною, а не з «проблемою», говоріть з дитиною на рівних, не варто діяти як вчитель або експерт, розв'язувати кризу прямолінійно, це може відштовхнути дитину.

5. Зосередьте свою увагу на почуттях дитини, на тому, що вона замовчує, дозвольте їй вилити вам душу.

6. Не думайте, що вам слід говорити щоразу, коли виникає пауза в розмові, використовуйте час мовчання для того, щоб краще подумати і вам, і дитині.

7. Виявляйте щире співчуття й інтерес до дитини, не пере­творюйте розмови з нею на допит, ставте прості, щирі запитання («Що трапилося?», «Що відбулося?»), які будуть для дитини менш загрозливими, аніж складні розпитування.

8. Спрямовуйте розмову в бік душевного болю, а не від нього, адже ваш син або донька саме вам, а не чужим людям, може повідомити про інтимні, особисті, хворобливі речі.

9. Намагайтеся побачити кризову ситуацію очима своєї дитини, приймайте її сторону, а не сторону інших людей, які можуть завдати їй болю, або щодо яких вона може так вчинити сама.

10.Дайте синові чи доньці знайти свої власні відповіді, навіть тоді, коли вважаєте, що знаєте вихід із кризової ситуації.

11.Ваша роль полягає в тому, щоб надати дружню підтримку, вислухати, бути зі своєю дитиною, коли та страждає, навіть якщо вирішення проблеми начебто не існує. Дитина у стані горя, в ситуації безвиході може примусити вас почуватися безпорадним і дурним, але вам, на щастя, найчастіше і не слід приймати будь-яких певних рішень, негайно змінювати життя або навіть рятувати її - ваш син або донька врятуються самі, варто тільки довіряти їм.

12. І останнє - якщо ви не знаєте, що говорити, не кажіть нічого, просто будьте поруч!

У випадку, якщо існує реальний суїцидальний ризик або вже відбулася спроба, суїцидологи радять батькам таке:

1. Першим кроком у запобіганні самогубства завжди буває встановлення довірливого спілкування.

2. Батькам слід подолати ситуацію, коли необхідність бесіди з дитиною про її суїцидальну спробу загострює їхні власні пси­хологічні конфлікти або виявляє якісь їхні проблеми. Слід і в цій ситуації віддавати перевагу бажанню поговорити з сином або донькою і водночас - перемогти страх перед цією бесідою, щоб обов'язково відбулося спілкування й обговорення проблеми.

3. Діти у стані суїцидальної кризи стають надто чутливими, особливо до того, як і що говорять дорослі; тому не можна виливати на дитину несвідому чи свідому агресію; іноді корисною стає невербальна комунікація - жести, доторки тощо.

4. Якщо батьки відчувають, що дитина начебто відхиляє їхню допомогу, їм слід пам'ятати, що вона водночас і прагне, і не хоче її; тому для досягнення позитивного результату в діалозі необхідні м'якість і наполегливість, терпіння й максимальний прояв співчуття і любові тощо.

Рекомендації щодо профілактики суїцидальних тенденцій серед учнів

Суїцидальна поведінка не є виключно медичною чи психологічною проблемою. Причини такого складного феномену як суїцид включають у себе соціальні, економічні, психологічні, культурні, релігійні і медичні фактори ризику. Профілактика суїцидальних дій є комплексним завданням, виконання якого можливе за ефективної взаємодії різних прошарків суспільства, має бути забезпечено комплексним підходом та виробленням конкретної превентивної стратегії.

Суїцидальна поведінка– це аутоагресивні дії людини, які свідомо та навмисно спрямовані на спрямовані на позбавлення себе життя в результаті зіткнення з нестерпними життєвими обставинами. Фактор навмисності та передбачення смерті від подібних форм поведінки, що відносяться до нещасних випадків.

Розрізняють декілька видів самогубств:

1. Неусвідомлюване самогубство.

2. Самогубство як ризикована гра і ризикована легковаж­ність.

3. Психопатологічне й агресивно-невропатичне самогуб­ство:

а) маніакальне самогубство осіб, охоплених галюцинаціями
або мареннями;

б) самогубство меланхоліків у стані глибокого смутку, скорботи, гіпертрофованих докорів совісті, суму, журби;

в) самогубство охоплених нав'язливими ідеями;

г) автоматичне чи імпульсивне самогубство.

4. Самогубство психічно нормальної людини з такими ви­дами суїцидальної поведінки:

а) демонстративно-шантажувальна форма суїцидальної поведінки:

• завершені і незавершені самовбивчі дії;

• поведінка суїцидентів із тривалим і сталим прагненням до смерті; коротким, але рецидивним ставленням, що час від часу повторюється; миттєвим, імпульсивним, рецидивним став­ленням до смерті;

• непрямий, напівнавмисний, напівпереднавмисний суїциди, суїцидальний еквівалент, незавершений суїцид, парасуїцид;

• можливий суїцид, суїцидна гра, провокація агресії на себе;

• серйозний та несерйозний суїциди;

• суїцидні феномени;

б) форми суїцидальної поведінки:

• внутрішні форми: суїцидальні думки, уявлення, емоційні переживання, задуми, наміри;

• зовнішні форми: суїцидальні спроби і завершені суї­циди;

в) егоїстичний суїцид, що виникає через руйнування соціальних зв'язків особистості із суспільством;

г) альтруїстичний суїцид, який відбувається у формі самопожертви задля захисту інтересів групи (японські пілоти-камікадзе, релігійні фанатики тощо);

ґ) анемічний суїцид, який виникає внаслідок виснаження;

д) суїцид, спровокований засобами масової інформації;

е) суїцид, спричинений депресією.

Деякі психологи пов'язують ризик суїциду з інстинктом аутоагресії (на відміну від інстинкту агресії), що у підлітковому віці виявляється в:

• аутодеструкції - неусвідомленій реалізації наміру завдати шкоди фізичному і психічному здоров'ю (ризикована поведінка, екстремальні види спорту);

• різноманітних формах самотравми (самопорізи, самообпалювання);

• суїцидальних еквівалентах (зловживання алкоголем, нар­команія, викликані бажанням забутися, втекти від неприємнос­тей);

• суїцид – як крайній прояв аутоагресії.

У нормі у людини прояви цих інстинктів не тільки врівно­важені, але і пригнічені вихованням, однак людина у граничних ситуаціях може виявляти їх, наближаючись до суїциду.

У листі Міністерства народної освіти України № 1/9-241 від 27.06.2001 р. «Про профілактику суїцидальної поведінки серед дітей та підлітків» вказується, що «характерними для мотивації підліткових самогубств є превалювання почуттів безнадії та безпорадності, підвищена чутливість до образи власної гідності, максималізм в оцінках подій і людей, невміння передбачати справжні наслідки своїх учинків». Значна частина підлітків відчуває депресію, самотність, невпевненість у завтрашньому дні, має проблеми у стосунках із дорослими та однолітками.

Властива періоду становлення особистості самовпевненість у поєднанні зі згаданими рисами породжує відчуття безвиході, фатальності конфлікту, загострює переживання відчаю та са­мотності. При такому внутрішньому стані навіть незначний стрес може призвести до суїциду дитини або підлітка.

Можна визначити такі фактори ризику для тих, у кого є схильність до суїциду:

• сімейні проблеми;

• попередні спроби самогубства;

• суїцидальні загрози (прямі й замасковані);

• суїциди чи суїцидальні спроби у родині;

• алкоголізм;

• вживання наркотиків і токсичних препаратів;

• афективні розлади (особливо — важкі депресії);

• хронічні або невиліковні захворювання;

• тяжкі втрати (наприклад, смерть близької людини).

До соціально-психологічних факторів ризику, які можуть сприяти виникненню суїцидальних проявів у підлітків та мо­лоді, належать:

• серйозні проблеми у сім'ї;

• відсутність контакту з однолітками;

• смерть коханої або значущої людини;

• розрив стосунків з коханою людиною;

• міжособистісні конфлікти або втрата значущих відносин;

• проблеми з дисципліною або законом;

• тиск групи однолітків, передусім пов'язаний із насліду­ванням самоушкоджувальної поведінки інших;

• тривале перебування у ролі жертви або «цапа відбувайла»;

• розчарування оцінками у закладі освіти, невдачі у навчанні;

• високі вимоги до підсумкових результатів навчальної діяльності (іспитів);

• проблеми із працевлаштуванням і скрутне економічне становище, фінансові проблеми;

• небажана вагітність, аборт і його наслідки (у дівчат);

• зараження СНІДом або хворобами, що передаються ста­тевим шляхом;

• серйозні тілесні недуги;

• надзвичайні зовнішні ситуації і катастрофи.

Якщо конкретизувати негативні сімейні чинники, які вплива­ють на суїцидальність підлітків і юнаків, то до них належать:

• психічні відхилення у батьків, особливо афективні (де­пресії та інші душевні захворювання);

• зловживання алкоголем, наркоманія або інші види анти-суспільної поведінки у сім'ї;

• сімейна історія суїцидів або суїцидальних спроб членів сім'ї;

• насилля у сім'ї (особливо фізичне і сексуальне);

• брак батьківської уваги і турботи, погані стосунки між членами сім'ї і нездатність продуктивного обговорення сімейних проблем;

• часті сварки між батьками, постійне емоційне напруження і високий рівень агресивності у сім'ї;

• розлучення батьків, ситуації, коли один із батьків йде з родини або помирає;

• часті переїзди, зміна місця проживання сім'ї;

• надто низькі або високі очікування батьків щодо дітей;

• надмірна авторитарність батьків;

• брак у батьків часу й уваги до становища дітей, нездатність до виявлення прояву дистресу і негативного впливу довколиш­ньої дійсності.

Мотивами суїцидальної поведінки школяра можуть бути:

• бажання привернути до себе увагу, викликати співчуття;

• втеча від наслідків поганого вчинку або складної життєвої ситуації.

• втрата близької, коханої людини;

• конфлікти з батьками, однолітками;

• неможливість бути зрозумілим, почутим;

• переживання, образи;

• почуття помсти, протесту, загрози;

• почуття провини, сорому, невдоволення собою;

• ревнощі, любовні невдачі, сексуальний протест, вагіт­ність;

• самотність, відчуженість;

• страх покарання батьками;

• шкільні проблеми.

Це лише загальні мотиви, а конкретні у кожній ситуації можуть бути настільки різними, що їх важко перелічити.

Деякі з цих ознак мають «подвійне» значен­ня, тобто можуть свідчити не тільки про суїцидальну загрозу, а й про інші особистісні проблеми, кризи у житті юної людини. Але психологу, соціальному педагогу, вчителю і вихователю ніколи не слід забувати про «суїцидальну тему» при появі цих ознак. Для уточнення висновку про наявність суїцидальної за­грози доцільно використовувати спеціальні психодіагностичні засоби – карти, опитувальники, тести.

Пам'ятка батькам під час карантину

Карантин – не канікули! Зберігайте спокій, мийте руки та залишайтесь вдома.

Навчання на карантині продовжується, не зважаючи ні на що!

Але прошу ставитись із порозумінням до тих, хто це навчання організовує .

Ми в ситуації дистанційного навчання вперше, так само як і ви, тож давайте співпрацювати!

Усі завдання, посилання та інші матеріали для дистанційного навчання ви можете знайти на сайті нашої школи. Шкільний сайт – це спосіб первинного інформування батьків і учнів про навчання в умовах карантину.

Якщо в завданні на сайті не вказано іншого – відправити готову роботу варто на електронну пошту вчителя . Також через пошту можна задавати питання та залишати коментарі.

Нагадайте дітям, що онлайн

конференції заплановані

вчителем – це обов’язковий

елемент дистанційного навчання ( якщо не вказано інше), та про необхідність дотримання режиму.

Зберігайте спокій, контролюйте навчання дітей і будьте здорові!

Разом, ми впораємось з усіма викликами сьогодення!

«Безпека в мережі Інтернет

Пропонуємо вам рекомендації, як захистити свої особисті дані.

Особливо зверніть увагу на ваші дії у випадку фішинг-атаки.

Ознаки фішинг-атак і шахрайських повідомлень електронної пошти

Фішинг – один з видів шахрайства, спрямований на викрадення цінних особистих даних користувача, таких як номери кредитних карток, паролі, дані про банківські рахунки і т.д.

Шахраї можуть розсилати безліч повідомлень, які відправлені ніби надійними веб-вузлами (наприклад, від банку) і містять запит особистих даних.

Шахраї постійно вдосконалюють свої фішинг-повідомлення і вспливаючі вікна. Вони часто використовують офіційні емблеми реальних організацій та інші дані, отриманні зі справжніх веб-вузлів. Як розпізнати шахрайське повідомлення електронної пошти?

Наводимо кілька прикладів фраз, що часто використовуються при проведенні фішинг-атак:

«Підтвердіть свій обліковий запис». Представники компаній не повинні робити запит по електронній пошті про паролі, імена користувачів, номери соціального страхування та іншу особисту інформацію. Отримав повідомлення від корпорації Microsoft з проханням оновити інформацію про кредитну картку, не відповідайте – це шахрайське повідомлення;

«Якщо ви не дасте відповідь протягом 48 годин, ваш обліковий запис буде заблокований». Такі повідомлення викликають відчуття терміновості, щоб змусити людину відповісти не роздумуючи;

«Клацніть на посилання, наведене нижче, щоб отримати доступ до свого облікового запису». Посилання, за якими просять перейти, можуть бути повністю або частково містити реальне ім'я компанії або бути повністю замаскованими. Вони ведуть на інший веб-вузол (як правило, шахрайський).

Фішинг-повідомлення зазвичай розсилаються масово і не містять ані імені, ані прізвища отримувача.

Дії у випадку фішинг-атаки

1. Повідомте компанію, чиє ім'я було використано. Для цього створіть нове повідомлення у вашій поштовій скриньці, вкладіть у нього шахрайське повідомлення і відправте на адреси відповідних організацій.

2. Терміново змініть паролі для всіх облікових записів, якими ви користуєтесь у мережі.

3. Регулярно перевіряйте стан своїх рахунків.

4. Встановіть на свій комп’ютер антивірусні та антишпіонські програми, постійно їх оновлюйте.

Якбезпечно спілкуватися в мережі.

Соціальні мережі

Соціальні мережі сприяють вашій творчості, дозволяють постійно контактувати з друзями, надають багато можливостей – обмінюватися і переглядати відео, фото, слухати музику. І все це в одному місці. Але як уникнути небезпек і отримати користь і задоволення від відвідування соціальних мереж?

Дехто дуже любить дивитися фільми і відеоролики, використовуючи, наприклад, YouTube, переглядаючи своє улюблене відео та спілкуються з тими, кому це теж подобається. Але пам’ятайте, що на подібних сайтах немає обмежувальної класифікації за віком (як у кінотеатрах) й інколи можна знайти фільм, що не підходить вам за віком. Якщо фільм тривожить вас, викликає почуття страху, роздратування, відчаю, сорому – не потрібно його дивитись. Можна поділитися своєю думкою з дорослими, які можуть звернутися зі скаргою до адміністрації сайту.

Зображення

Фотографії і фільми – важлива частина мережевого простору. Завжди гарно подумайте, перш ніж завантажити свої фотографії чи відео. Зображення залишаються на сайтах надовго (інколи навіть після того, як ви їх видалили). Вони можуть бути скопійовані, відредаговані і використані де завгодно. Подумайте, чи хочете ви цього. Пам’ятайте, коли ви викладаєте щось у мережі, це стає доступним мільйонам людей в світі. Про що ви маєте подумати у першу чергу, коли оновлюєте свої сторінки у соціальних мережах? Про власну безпеку. Захистіть сторінки налаштуваннями приватності – так ви зможете контролювати тих, хто має доступ до вашої інформації.

Персональний профіль

Це джерело інформації про вас. Додавання деталей – цікавий і веселий процес, але краще утриматися від додавання деякої інформації. Дату народження, адресу, номер мобільного краще не публікувати.

Мільйони людей в усьому світі спілкуються у соціальних мережах. Переконайтесь, що ніхто не має доступу до персональних налаштувань ваших сторінок і сайтів.

І ще декілька порад:

- частіше перевіряйте персональні налаштування ваших сторінок, щоб захистити себе від небажаних контактів;

- попросіть друзів і членів родини повідомити вам, якщо вони помітили, що ви розмістили надто багато особистої інформації або неналежні фото, відео. Зі сторони це може бути більш помітно. Зберігайте паролі у таємниці;

- поважайте себе та інших у мережі;

- якщо відбулась якась неприємна ситуація, повідомте про це дорослих.

Пам’ятайте, що кіберзапугування і погрози з мережі неприпустимі! На це обов’язкового необхідно реагувати:

- повідомити адміністраторам сайту;

- зберегти повідомлення-погрозу як доказ;

- обов’язково поставити до відома дорослих.

Спілкування он-лайн

Розмови з друзями завжди дозволять вам дізнатися останні новини. Електронна пошта, Skype, Qip – що вам більше до вподоби?

Ваше ім'я в сервісах для он-лайн спілкування має легко запам’ятовуватися, але це не повинно бути вашим реальним, повним іменем.

Повідомлення

Ви колись отримували від друзів неочікувані файли невідомого вам змісту? Двічі подумайте, перш ніж відкрити їх, вони можуть містити віруси. Якщо не впевнені, краще перепитайте друга про них по телефону або особисто.

У своїй електронній скриньці відкривайте лише повідомлення від тих людей, яких ви знаєте і яким довіряєте. Не забувайте прочитувати тему повідомлення. Якщо тема викликає підозри і не схожа на те, про що ви могли б поговорити з друзями, невідкривайте ніякі вкладення. Це можуть бути віруси.

Chainmails – повідомлення-ланцюжки, у яких просять переслати їх десятьом друзям, а інакше відбудеться щось неприємне, жахливе. Домовтесь з друзями не пересилати подібний спам. Якщо в таких повідомленнях міститься реальна загроза, поговоріть з дорослими.

Чати

Вони відкриті для всіх, ви можете говорити з кожним. Якщо ви спілкуєтесь в чатах, переконайтесь, що в них є модератори – люди, які слідкують за змістом спілкування. Будьте обережними і не повідомляйте особисту інформацію. Уникайте безпосередніх контактів з невідомими партнерами по спілкуванню. Якщо ви домовились з кимось про реальну зустріч, обов’язково повідомте про це дорослих.

Пам’ятайте: щоб ви не використовували для спілкування – мобільний телефон, комп’ютер тощо – правила безпеки завжди однакові.

Як безпечно спілкуватися за допомогою мобільного телефону, як не потрапити на вудку реклами і що робити зі спамом.

Мобільне спілкування

PremiumRateNumbers – платні номери

Що це таке? Це можливість витрати багато грошей, навіть не усвідомлюючи цього. Пропонуються різні послуги, придбання цікавих речей, акції і для цього вам потрібно подзвонити на певний номер або надіслати повідомлення. Всі дзвінки і повідомлення можуть бути дуже дорогими. Якщо ви хочете здійснити покупку онлайн, завжди уважно читайте всю надану інформацію, особливо написану дрібним шрифтом. Якщо у вас виникли труднощі із цим питанням, попросіть батьків зв’язатися з цим сайтом.

IMEI номер

Персональний ідентифікаційний код телефону (англ. InternationalMobileEquipmentIdentity), який встановлюється на заводі при виготовленні, слугує для ідентифікації пристрою в мережі. Зберігається у прошивці апарату, як правило, написаний на упаковці, в гарантійному талоні, а також під батареєю мобільного телефону. Відіграє роль серійного номеру апарату. Передається в ефір при авторизації у мережі. IMEI номер використовується для відстеження апаратів, для їх блокування на рівні оператора мобільного зв’язку при крадіжці.

Запишіть цей номер і зберігайте у надійному місці.

Погрози

Якщо ви стали отримувати неприємні чи грубі повідомлення з невідомих номерів, пам’ятайте – на них не потрібно відповідати, але необхідно зберегти у якості доказів. Якщо вас таким чином турбують, зверніться до дорослих, ким довіряєте, в школу або до мобільного оператора.

Декілька порад:

- завжди замислюйтесь, кому ви повідомляєте свій мобільний номер – ви не знаєте, чим це може закінчитися;

- будьте пильними, не розмовляйте голосно у публічних місцях, а також не слухайте голосно музику;

- будьте обережні з тим, що завантажуєте у свій телефон – кількість вірусів постійно зростає;

- якщо ви отримуєте смс-спам з різних номерів, повідомте про це вашого оператора.

Реклама

Деякі сайти містять багато реклами, яка привертає увагу, відволікаючи від мети, з якою ви зайшли в Інтернет. Якщо у вас весь час з’являються вспливаючі вікна, ви можете позбутися них, клацнувши мишкою «закрити», або натиснувши комбінацію клавіш Alt F4.

Зауважте:

- коли вас зацікавив якійсь рекламований продукт і ви вводите свої дані, щоб придбати його або дізнатися більше, завжди читайте інформацію про політику конфіденційності, щоб знати, куди інформація уходить від вас;

- не вірте всьому підряд. Якщо інформація (або рекламна пропозиція) надто приваблива – це може бути пастка шахраїв;

- поговоріть зі своєю родиною і заведіть окрему сімейну електронну скриньку для онлайн покупок і онлайн підписки. Залиште свою особисту скриньку для листування з друзями;

- інколи важко відрізнити рекламу від просто якогось розважального контенту. Читайте посилання уважно і перевірте безпеку свого комп’ютера і персональних даних, якщо ви помилково не туди натиснули.

Скористайтесь нижченаведеними порадами, щоб уникнути небажаного спаму, реклами у своїй поштовій скриньці та убезпечити себе при користуванні Інтернет-ресурсами для спілкування:

- ставтесь з повагою до свого Інтернет-простору – дозволяйте тільки друзям і близьким людям спілкуватися з вами. Якщо ви не зустрічали когось у реальному житті, намагайтесь уникати таких контактів;

- використовуйте нікнейм, а не своє справжнє ім'я. Нікнейм має бути таким, щоб не привертати небажаної уваги;

- завжди звертайте увагу на особисті налаштування тих сайтів, де ви публікуєте особисту інформацію. Переконайтесь, що ви особисто знаєте тих, хто бачить і може скопіювати дану інформацію;

- спостерігайте за поведінкою своїх друзів у мережі і робіть щось (поговоріть з ними, зверніться до дорослих), якщо вважаєте, що вони потрапили у ризиковану ситуацію;

- видаляйте листи-ланцюги (наприклад, «перешли це 10 друзям…»), не читаючи їх.

Якбезпечно слухати і завантажувати музику та як уникнути небезпеки, граючи в онлайн ігри.

Зробіть відповідні висновки (письмово) і представте їх на обговорення групи.

Музика

Музика – одна з ваших найулюбленіших розваг у вільний час. Не забудьте про правила безпеки, коли ви працюєте з музичними файлами в Інтернеті:

- завжди читайте інформацію, написану в оголошенням дрібним шрифтом, перш ніж програти чи завантажити якусь мелодію чи ринг тон;

- перш ніж завантажити пісню, прочитайте відгуки інших користувачів;

- якщо ви використовуєте якісь програми обміну файлами, переконайтесь, що вони встановлені вірно і не дозволяють стороннім особам отримувати доступ до всіх файлів вашого комп’ютера;

- поважайте авторське право. Якщо автор пісні не виклав її на своєму офіційному сайті для вільного завантажування, ви можете опинитися у категорії порушників авторських прав.

Ігри

Ігри бувають найрізноманітнішими – від коротких і простих, до складних, у яких беруть участь багато гравців. Усі вони дуже різні, але якою б гра не була і на чому б ви не грали (комп’ютер, телефон, ігрова консоль), правила безпеки залишаються однаковими:

- треба створити сімейну електронну адресу для реєстрації у грі;
- вивчіть спеціальну мову ігор;

- якщо у процесі гри хтось почне використовувати нецензурні вирази у вашу адресу, ви можете зробити скріншот і надіслати скаргу адміністрації сайту, використавши скріншот як доказ;

- не забувайте про мережевий етикет. Флеймінг і тролінг – приклади безвідповідальної поведінки і не варто витрачати свій час на таких користувачів. Завжди будьте ввічливими у спілкуванні;

- переконайся, що при реєстрації у грі ти не видав особистої інформації.

І ще кілька корисних порад:

- вивчіть рейтинг гри, переконайтесь, що вона підходить вашому віку;

- прочитайте терміни гри й умови використання даних сайтів, перевірте, чи є спеціальні функції безпеки для дітей;

- заповніть свій профіль гравця таким чином, щоб це дозволило вам знайти інших гравців вашого віку;

- нехай ваші батьки знають ваш псевдонім, як перевірити ваш он-лайн акаунт на предмет безпеки, якщо раптом щось піде не так;

- встановіть часові обмеження для себе. Використайте, наприклад, будильник у мобільному телефоні, щоб слідкувати за часом.

Основні правила безпечної поведінки в Інтернетідля підлітків

· Небажано розміщувати персональну інформацію в Інтернеті. Персональна інформація – це ваше повне ім'я, прізвище, номер мобільного телефону, адреса електронної пошти, домашня адреса, фото з вами, членами вашої родини, друзями.

· Якщо ви публікуєте фото чи відео в Інтернеті, їх може подивитися кожен. Зважайте на це.

· Не відповідайте на спам (небажану електронну пошту).

· Не відкривайте файли, які надіслали невідомі вам люди. Ви не можете знати, що насправді міститься у цих файлах – там можуть бути віруси або фото, відео з «агресивним» змістом.

· Пам’ятайте, що віртуальні знайомі можуть бути не тими, за кого себе видають.

· Якщо поруч з вами немає когось з дорослих, яким ви довіряєте і які можуть вас захистити, не зустрічайтесь в реальному житті з людьми, якими ви познайомились в Інтернеті. Якщо ваш віртуальний друг справді той, за кого себе видає, він спокійно зреагує на вашу турботу про власну безпеку.

· Ніколи не пізно розповісти дорослим, якщо вас хтось образив.

Особливості підліткового віку. Правила реагування батьків на ознаки стресу в дітей.

Основою складності підліткового віку є виключно швидкий темп змін, які відбуваються в цей період: у фізичному і психічному стані підлітка

Вони не стали ще дорослими, але вже й не діти. До них треба мати велике терпіння, ставитися з делікатністю, бути розважливим, треба заспокоювати їх, не принижувати!

Особливості соціально-психологічного розвитку підлітка

1.Триває розвиток і становлення психіки. Постійно включати у нові види навчальної і поза навчальної діяльності.

2. Формуються моральні переконання. Цілеспрямовано працювати над формуванням почуттів і переконань, усвідомлення духовно- моральних якостей.

3. Відчуття дорослості. Коли говорять, що дитина дорослішає, мають на увазі становлення його готовності до життя в суспільстві дорослих людей, причому як рівноправного учасника цього життя. До реальної дорослості далеко — і фізично, і психологічно, і соціально, але так хочеться! Він об’єктивно не може включитися в доросле життя, але прагнути до неї і претендує на рівні з дорослими. Змінити вони поки нічого не можуть, але зовні наслідують дорослим. Звідси і з’являються атрибути «псевдодорослості»: куріння сигарет, тусовки біля під’їзду, поїздки за місто (зовнішній прояв «я теж маю своє особисте життя»). Копіюють будь- які відносини. На формування почуття дорослості суттєвий вплив справляє система відносин, у який включений підліток — визнання( або невизнання) його дорослості батьками, вчителями,друзями

4.Прагнення до самостійності. Стосунки з дорослими, зокрема з батьками й педагогами, стають складнішими, особливо, коли старші не розуміють змін, які відбуваються в особистості підлітка, і продовжують ставитись до нього, як до дитини.

Треба враховувати вразливість, емоційність, суперечності отроцтва. Скажімо, з одного боку підлітки непримиренні до зла, прагнуть справедливості, «готові вступати в боротьбу з найменшим відхиленням від істини, а з другого боку—не вміють ще розібратись у складностях життя, не знають, у чому ж істина. Друга суперечність полягає у прагненні підлітка бути нехорошим і небажанні, щоб його виховували; третя—у прагненні показати себе, самоутвердитись і невмінні це зробити; є глибока потреба в пораді, допомозі—і водночас небажання звернутись до старшого. У підлітка з’являється своя позиція. Він рахує себе вже досить дорослим і відноситься до себе як до дорослого.

Прагнення до самостійності виражається в тому, що контроль і допомога відкидаються. Все частіше від підлітка можна чути: «Я сам все знаю!» І батькам доведеться тільки змиритися і постаратися привчити своїх чад відповідати за свої вчинки. Це їм стане в нагоді по життю. На жаль, подібна «самостійність» — ще один з основних конфліктів між батьками і дітьми в цьому віці. З’являються власні смаки і погляди, оцінки, лінії поведінки. Найяскравіше — це поява пристрасті до музики певного типу.

Особливості особистості підлітка можна досить точно охарактеризувати двома словами — прагнення до самостійності. Воно накладає відбиток на всі сторони особистості, поведінку та відчуття. «Намагаюся бути самостійним, хоча не дуже вмію». Даний етап супроводжується наступними моментами:

1) Є своя думка, не завжди правильна.

2) Вважає свою думку достеменно правильною.

3) Не рахується з думкою батьків.

4) Чинить так, як хоче.

5) Є прагнення спробувати все, що роблять його однолітки та дорослі (покурити, спробувати алкоголь і так далі).

6) Вважає, що він все може і з ним нічого не станеться (не піклується про власну безпеку).

5.Провідна діяльність- інтимно- особистісне спілкування з ровесниками. Емоційне спілкування пронизує все життя, воно накладає відбиток і на навчання, і на заняття поза уроками, і на взаємини з батьками, викладачами. Будь-який підліток мріє про нерозлучного друга. При чому про такого, якому можна було б довіряти «на всі 100», як самому собі, який буде вірний, не дивлячись ні на що. У другу шукають схожості, розуміння, ухвалення. Друг задовольняє потребу в саморозумінні. Практично, друг є аналогом психотерапевта. Дружба носить виборчий характер, зрада не прощаться.

6. Джерело конфліктів — зовнішній вигляд. Змінюється хода, манери, зовнішній вигляд. Зовнішній вигляд підлітка часто стає джерелом постійних непорозумінь і навіть конфліктів в сім’ї. Батьків не влаштовує ні молодіжна мода, ні ціни на речі, такі потрібні їх дитині. А підліток, вважаючи себе унікальною особою, в той же час прагне нічим не відрізнятися від однолітків. Він може переживати відсутність куртки — такий же, як у всіх в його компанії, — як трагедію

Одна із небезпек цього періоду — це нудьга і лінощі. Підлітки прагнуть гострих відчуттів, тікають від нудьги за будб- яку ціну. Залучення до таких занять як читання, самоосвіта, заняття музикою, спортом, що позитивно впливає на формування особистості.

Залучення підлітка до такої діяльності, що лежить у сфері інтересів дорослих, але в той же час дає можливості йому реалізувати і затвердити себе на рівні дорослих.

Зниження прояву агресії шляхом відвідування спортивної школи, щоденної гімнастики вдома з використанням гантелей, еспандера, залізних гир, боксерських рукавичок (нехай підлітки стукають один одного в мирній бійці, даючи вихід енергії, що накопичилася, щоб агресія не накопичувалася подібно до статистичної електрики, що має властивість вибухати болючими розрядами.

Не пред’являти підліткові завищену вимогу, не підтверджену можливістю дитини. Чесно вказувати підліткові на його успіхи та невдачі (причому успіхи пояснювати його здібностями, а невдачі — недостатньою підготовкою).

Для успішного проходження і оптимізації розвитку самостійності дитини батькам необхідно:

• Аргументувати заборони;
• Обговорювати: якщо ти вчиниш так, то які будуть наслідки (зіпсуєш своє здоров’я, можеш потрапити в погану компанію, з тобою може трапитися щось лихе тощо);
• Рахуватися з думкою підлітка (інакше він не навчиться зважати на вашу думку);
• Не вважати свою позицію на 100% правильною;
• Підтримувати підлітка, хвалити (можливо навіть не зовсім заслужено, для підвищення його впевненості в собі);
• Не лаяти його друзів або тих, з ким він зустрічається (марно, викличете лише заперечення і негатив), хіба що тих, з ким він вже розлучився або посварився;
• У суперечках намагайтеся домовитися.

Ми повинні виявити розуміння і тактовність щодо всіх змін, що відбуваються із підлітком. Необхідно розвивати вольову поведіну, навчити планувати свій час, розвивати позитивне мислення.

Причиною стресу у підлітків може бути що завгодно, що викликає у них страх і тривогу. Це може включати розлуку з домом, перехід у новий навчальний заклад або переїзд у нове місце, розлука з батьками або опікунами, переживання щодо навчання і спілкування з однолітками.

Загальні ознаки стресу у підлітків:

• Загострені емоції: агресивні реакції, тривожні прояви;

• Посилення страхів, поява випадкових страхів, яких раніше не було;

• Низька самооцінка

• Бунтарська поведінка

• Відмова від їжі, порушення сну;

• Підвищена активність або навпаки замкненість, пасивність (в залежності від типу нервової системи);

• Послаблення імунітету, загострення хронічних хвороб;

• Головні болі та болі в шлунку

• Недовіра до всього світу

• Часта травматизація;

• Постійний пошук самовираження через конфлікти з однолітками, незадоволення.

Наступні психологічні рекомендації (поради) допоможуть Вам прибрати стрес з життя дитини:

• Дізнайтеся про почуття Вашої дитини.

• Створіть атмосферу довіри і завірте дитину, що на помилках вчаться.

• Підтримуйте і цінуйте свою дитину.

• Демонструйте турботу, тепло і любов. Частіше обіймайте дитину.

• Ставте чіткі обмеження, але не будьте занадто суворими; підкреслюйте важливість співробітництва, а не змагання. Не перезавантажуйте графік своєї дитини великою кількістю справ.

• Знайдіть способи, як Ваша дитина може допомагати родині.

• Звертайте увагу на те, чого хоче Ваша дитина (а не тільки на те, чого хочете ви).

Важливо допомогти дитині розвинути позитивні навички боротьби зі стресом, саме вони будуть потрібні їй у дорослому житті. Ви можете допомогти наступним чином:

1. Показуйте дитині хороший приклад. Зберігайте спокій і контролюйте гнів. Продумайте план, як скоротити стрес, і поділіться цим планом з сім’єю.

2. Сприяйте раціональному мисленню. Переконайтеся, що Ваші діти замислюються про наслідки своїх дій, розуміють Ваші дії. Допоможіть їм зрозуміти, що є фантазія і що — реальність. Наприклад, завірте учня, що це не його поведінка викликала сумні настрої (гнів, роздратованість, відчай) батьків, і він не невдаха, якщо у нього щось не виходить.

3. Контролюйте дитину, але в міру. Дозвольте дітям приймати рішення в рамках сім’ї. Наприклад, дозвольте їм облаштувати свою кімнату, вибрати сімейні заняття і допомогти приймати сімейні рішення.

4. Говоріть з ними відкрито. При відповідній ситуації обговоріть з ними свій важкий робочий день, причини свого емоційного стану. Заохочуйте їх говорити про те, що їх турбує.

5. Знайдіть фізичне заняття чи хобі, яке їх зацікавить, і заохочуйте їхній інтерес. Фізичні вправи сприяють зняттю напруги, оптимізації емоційних станів, впорядкованості думок.

6. Радьте дитині вживати здорову їжу і підкреслюйте важливість здорового способу життя.

7. Здійснюйте вплив на середовище дитини, яке має бути безпечним, константним (незмінним), передбаченим, послідовним, у якому діти мають відчувати повагу до своїх відчуттів, думок.

8. Вчіться технікам розслаблення і вчіть цьому свою дитину.

Підлітки

1. Протестують проти батьківських вимог.

2. Тягнуться до однолітків.

3. Необхідна допомога, аби навчитися контролювати власні бажання: вчасно приходити додому, розподіляти вільний час, своєчасно готуватися до занять.

4. Їх необхідно вчити бути обережними з небезпечними друзями.

5. Змагаються за статус і владу серед однолітків.

6. Все підряд тягнуть до рота — від алкоголю до наркотиків.

7. Потребують постійної батьківської уваги і допомоги (тобто повної доступності батьків для задоволення своїх потреб в спілкуванні з ними).

Поради батькам

1. Будьте завжди чуйними до справ своїх дітей.

2. Аналізуйте з дітьми причини їх успіхів і невдач.

3. Підтримуйте дитину, коли їх складно.

4. Прагніть не захищати підлітка від труднощів, а вчіть долати їх.

5. Порівнюйте свою дитину лише з нею самою (!), обов’язково відзначаючи просування вперед.

6. Постійно контролюйте дитину, але без гіперопіки, за принципом «Довіряй, але перевіряй!».

7. Розповідайте дитині про свої проблеми, про те, що хвилювало вас у її віці.

8. Будьте завжди особистим прикладом (навчайте справами, а не словами).

9. Розмовляйте з дітьми як з рівними, поважайте їхню думку, уникайте моралізації, криків, повчальності і тим паче іронії.

10. Слідкуйте за тим, які книги читає дитина, які фільми та передачі дивиться по телевізору, які Інтернет сайти відвідує.

11. Проявляйте інтерес до спілкування підлітка в соціальних мережах Інтернету (ВКонтакті, Однокласники, Фейсбук та інші).

12. Радьте дитині стежити за своєю зовнішністю: одягом, зачіскою, особистою гігієною.

13. У жодному випадку не забороняйте підлітку стосунків з протилежною статтю, не обходьте розмов на тему взаємин хлопців та дівчат, щоб уникнути недовіри між вами.

14. Розкажіть дитині про свої стосунки з протилежною статтю у підлітковому віці, зробивши акцент на благородстві, культурі почуттів, повазі один до одного, відповідальності один за одного.

15. Вчіть підлітка відповідати за свої вчинки.

16. Познайомтеся з друзями дитини, попросіть їх інформувати вас про способи проведення часу, але не перетворюйтесь на шпигуна, що стежить за кожним кроком дитини. Пам’ятайте: недовіра ображає!

17. Будьте для своєї дитини перш за все старшим, мудрішим другом і тільки потім люблячими батьками.

Як у період тривог заспокоїти своїх дітей, а також зробити так, щоб удома вони не закинули навчання і водночас не відчували себе напружено?

1. Зараз діти, так само як і ми, перебувають у напрузі. Вони відчувають загальну тривогу від невизначеності, від напруги батьків, від зміни звичного режиму та обмежень. До цього додаються хвилювання про ДПА/ЗНО – поки немає розуміння щодо цього питання, від цього напруга посилюється. Тобто, зараз діти, особливо старші, потребують батьківської підтримки, вони очікують від батьків психологічної допомоги.

2. Ідеально, якщо батьки намагаються бути в контакті зі станом дитини і її почуттями, чесно говорять про те, що з нами відбувається. Треба просто сказати: “Якби мені зараз було потрібно вчитися вдома, я би, мабуть, на все забив. Мені самому складно зараз зібрати себе в купу. Давай допоможемо одне одному – наприклад, разом складемо розклад на день. Я потребую твоєї допомоги”.

3. Ми маємо розуміти, що перші два тижні – це період адаптації, коли ми тільки напрацьовуємо новий життєвий досвід. У когось – два, у когось – два з половиною. Це індивідуально. Взагалі, “по-хорошому”, на адаптацію дається до двох місяців, тобто два тижні – це фантастично швидко. Тому зараз ми маємо бути дуже терплячими і обережними до себе і своїх дітей.

4. Треба просто робити вдих та видих і нагадувати собі: “Я не вчитель”.

Основа техніки безпеки для батьків: нам потрібно пам’ятати, що ми НЕ вчителі для наших дітей, у нас немає потрібних професійних навичок, ми не вміємо пояснювати предмети і, найголовніше (власне, чому батькам не можна навчати своїх дітей) – ми дуже емоційно залучаємось. Якщо дитина щось не розуміє, ми не можемо впоратись зі своїми емоціями: нам здається, що ми дурні, наша дитина дурна і таке інше. А дитина може просто не сприймати нас у ролі вчителя – і це нормально.

ПРАКТИЧНІ ПОРАДИ

1. День не має перетворюватись на суцільне виконання домашніх завдань. Школа – це не все життя дитини, особливо зараз. Діти і без того відчувають себе незрозуміло за що покараними, і нам важливо, аби школа не асоціювалась із додатковим покаранням.

2. У дитини, яка вчиться вдома, має бути окрема територія. Навіть якщо в неї немає своєї кімнати, можна символічно позначити невелику частину мотузкою на підлозі, зробити парканчик з іграшок або коробок – що завгодно.

Ми всі зараз змушені жити і працювати разом на невеличкій території, і це час перегляду кордонів кожної людини – неважливо, великої чи маленької – і поваги до цих кордонів. Це час, коли батьки вчаться стукати, перш ніж увійти в кімнату підлітка, якщо вони не робили цього раніше. Час, коли дитина вчиться не підходити без нагальної потреби до мами, яка працює з дому.

3. Треба слідкувати, щоб дитина будь-якого віку робила перерви – і краще, якщо ми зупинимо її трохи раніше, ніж вона втомиться. Маленькі втомлюються за 10-15 хвилин, підлітки – десь за півгодини.

4. Відчиняйте вікна, провітрюйте, дбайте про свіже повітря під час навчання дитини. У мозку є структури, що відповідають за відчуття безпеки – у разі нестачі свіжого повітря ці показники зменшуються. Якщо дитина перебуває в задусі, у неї знижується активність, вона втомлюється, закатує істерики. Чим менше повітря, тим гірші результати навчання.

5. Часто, коли дитина бачить велику кількість завдань (більше 8), у неї природно починається паніка і їй легше взагалі закрити щоденник або месенджер. Наше завдання – допомогти структурувати підхід до навчання. Буквально скласти з дитиною план: ти починаєш робити оце, потім – це.

Також – розбивати велике завдання на маленькі частини. Це стосується всіх дітей. Загалом старші школярі вже вміють це робити самостійно, але якщо дитина у стані тривоги – розфокусована, погляд відсторонений, відсутній, або дитина хапається то за одне, то за інше – їй треба допомогти.

6. Часто дитина перед вибором: з якого завдання почати – з простого чи складного? Це залежить від того, як ваша дитина “вступає в діяльність”. Щоб це зрозуміти, треба поспостерігати: як дитина прокидається?

Є діти, які швидко встають, умиваються і починають усе робити. Коли така дитина їсть, вона спочатку з’їдає всі найсмачніші шматки і залишає несмачні наостанок. У такому ж режимі вона “вмикається” в усе нове. Тобто дуже швидко “входить” в урок – але й швидко втомлюється. Вона швидко здає контрольну роботу – але не факт, що там не буде помилок. Про таких дітей кажуть, що вони все схоплюють миттєво, але не зрозуміло, наскільки довго будуть це пам’ятати. Таким дітям треба складне давати на початку. І робити зарядку після уроку.

Натомість, є діти іншого типу – які довше розганяються. Вони “вмикаються” не так швидко – але довше йдуть. Ці діти переважно встають поволі, не з першого разу, зазвичай спочатку з’їдають несмачне, а смачні шматочки залишають наостанок. Таким дітям треба на розгін давати легкші завдання, а складні – потім. Їм навіть можна ставити під час навчання енергійну музику – якщо музика їх не відволікає. Або робити перед уроком зарядку.

7. Коли ми хочемо дитину в щось швидко залучити – наприклад, у навчання – ми маємо пам’ятати, що в неї, як у кожної людини, є інерція. Коли маленька дитина грається, а їй треба сідати за уроки – тут допоможе обумовлений час або дзвоник будильника, який кличе до навчання. Або ми говоримо: “За 10 хвилин сідаємо за уроки”. Так ми виявляємо повагу до своєї дитини як до людини. Зрозуміло, що це складно, адже багато батьків сьогодні також живуть урежимі дефіциту сил. Найлегший спосіб зекономити сили – примус. Але це програшний спосіб.

ПОЧАТКОВА ШКОЛА

У початковій школі мотивація до навчання – виключно зовнішня. Малюк вчиться заради задоволення, фану, заохочення. Треба також розуміти, що в дитини вже є невеликий, але досвід навчання. У першокласників його ще нема, але в 2-3 класах він уже напрацьовується.

1. Нам важливо, щоб, за можливості, не збивався звичний режим. Це неможливо в повній мірі, він однаково вже збився, але треба створити новий і намагатись його дотримуватись.

2. Треба, щоб для навчання було окреме місце. Ідеально, щоб був окремий простір, “кокон”, щоб дитина розуміла: вона туди заходить – і все, вона вже налаштована на навчання.

3. Важливо, щоб до навчання кликав якийсь сигнал, як дзвоник – наприклад, будильник телефона. Це має бути приємний звук, якась улюблена музика – але краще, аби це не був мамин голос. По відношенню до мами і тата й так буде вдосталь напруги: зараз батьки живуть у змішаних ролях, а скрізь, де є змішані ролі, – є конфлікти.

4. Оптимально, коли дитина займається 10, максимум 15 хвилин. Потім дзвенить дзвоник, дитина може випити води, порухатись. Ми ж пам’ятаємо, що живемо в умовах, коли в дитини знижена рухливість і нестача повітря.

5. Пам’ятаймо, що ми – не няньки і за дитину завдання не робимо. Але деяким дітям важливо, аби ми були в кімнаті, коли вони вчаться. Можна займатися своїми справами, але потрібна присутність батьків. Час від часу можна підходити до дитини, питати, як справи, підтримувати її, прикладаючи руку до місця підтримки – між лопатками на спині. Це таємне місце підвищення самооцінки, додавання сил.

6. Прекрасно, якщо батькам стане сил зробити з малюками “Гоґвортс” – тобто створити ігрове середовище. Якщо ми зможемо озброїтись чарівною паличкою, якою б торкалися лоба дитини і казали: “Ти з усім впораєшся”. Чарівний будильник у нас уже є, і не завадить знайти для дитини чарівний камінець мудрості – ну, і для себе принагідно.

7. Ми пам’ятаємо, що дитина перебуває в напрузі – отже, ми маємо більше, ніж зазвичай, звертати увагу на те, що їй вдається добре. Так званий метод “зеленої ручки” – підкреслювати не недоліки, а успіхи – особливо потрібний у режимі підвищеної напруги, коли дитина не дуже впевнена в собі.

СЕРЕДНЯ ШКОЛА

У школярів середньої школи під час підліткової кризи зазвичай страждає навчальна мотивація, тому що в мозку в цей час інші завдання. Підлітковий вік – це час, коли мозок складно сприймає нову інформацію. Тоді відбувається так званий синаптичний прунінг – відкидання невикористаних нейронних зв’язків.

Щоб це відбулося, треба обмежити приймання нової інформації.

Дитина в цей момент стає дуже сонливою і починає трохи “гальмувати”. У неї потерпає довгострокова пам’ять. Вона, не те що б не хоче – а фізично не може запам’ятовувати обсяги інформації, які їй пропонують. Її мозок має інші завдання. Можна сказати, як не шкода це визнавати, що в середній школі мотивації до навчання практично немає, або вона зароджується.

Ще Лєв Толстой казав, що існує “пустеля отроцтва”. Це саме про те, що переживають підлітки. Мало того, що це криза самотності, криза особистості – зараз вони взагалі обмежені у спілкуванні. Добре, якщо в них є вдома інтернет, щоб вони могли спілкуватись хоч у соцмережах

1. Для підлітків добре, якщо їхній робочий день і день взагалі починається не о 8:30, а хоча б на годину пізніше. Це був би величезний внесок у їхнє здоров’я. Адже їхні потреби у сні більші, ніж зазвичай.

2. Підлітки чинять опір материнській фігурі, вчителькам дуже складно працювати з підлітками. Якщо мама ще й починає керувати його навчанням – це вдвічі гірше. Тому було б чудово разом із підлітком обрати та встановити певний звуковий сигнал, який кличе його робити уроки. Так можна організувати весь денний розклад. Чим менше материнського голосу, який наказує, що робити, – тим краще. Усе, що стосується наказів, краще перенести в повідомлення у месенджер чи якісь звукові сигнали.

3. Підлітку важливо, аби ми бачили в ньому авторитетну фігуру. Тож якщо ми зараз перекладемо частину родинної відповідальності на нього, якщо він готовий її взяти, – це буде внесок і в наші стосунки, і у відчуття сили самим підлітком.

Ми можемо поставити пряме запитання: “Чим я можу бути для тебе корисним, що я можу зробити для тебе зараз?”. Наступний крок: “Я не хочу, аби твій день перетворювався на суцільне навчання, давай подумаємо, що там буде ще”. Щодо навчання можна сказати: “Давай сплануємо, скільки часу потрібно на кожен предмет, і скажи мені сам – тебе контролювати чи не треба?”.

4. Треба запитати підлітка, як краще облаштувати його місце. І тут, оскільки ми маємо справу зі спротивом, можливо, підліток вирішить робити уроки на підлозі, лежачи. Треба поставитись до цього з розумінням – це також буде внесок у стосунки і в повагу до особистого простору підлітка.

5. Якщо підліток відчуває, що його контролюють – він буде бунтувати. Але йому також важливо бачити, що якщо він щось зробив – це він, умовно кажучи, зробив не даремно. Треба говорити, як ви цінуєте те, що він робить.

6. Підліток може спитати: “Чому я маю це все робити, якщо ти взагалі нічого не робиш?”. Ми можемо вимагати чогось від дитини тільки тоді, коли їй є, що від нас дзеркалити. Я можу очікувати, що мої діти займаються зарядкою, якщо я сама займаюсь. Вони мають бачити, що ми вчимось або працюємо з дому. І це буде геніально – якщо ми всідаємось або разом, або кожен у своїй кімнаті, і до нього долітає, як ви слухаєте лекцію або працюєте.

СТАРША ШКОЛА

Учні старшої школи вже націлені на результат. Якщо дитина нормально розвивається і дорослішає, у неї вже формується внутрішня мотивація до навчання. Така дитина буде сама шукати, де ще знайти інформацію, що їй потрібна. Тут ми можемо допомогти, розповідаючи їй про онлайн-курси, які ми самі бачили, різні джерела інформації з питань, що цікавлять дитину.

1. Дитина старшої школи вже може бачити власну користь. У нормі, до 14-15 років уже має визріти власна мотивація до навчання. Отже, цей вік має бути часом, коли ми вже не дуже контролюємо процес, дитина “вчиться сама”.

Якщо ми її усе ще контролюємо, – можливо, коли ми вийдемо з карантину, буде потрібна допомога тьютора, психолога, нейропсихолога, щоб подивитись, яка зі структур психіки дитини потребує корекції. Тому що у старшого школяра – дитини 16-17 років – уже має сформуватися внутрішній контроль і є безпосередня навчальна мотивація. Він сам розуміє, заради чого все це робить.

2. Якщо ми бачимо, що наша дитина – вмотивована і відповідальна, нам треба слідкувати, щоб вона відпочивала і перемикалась на різні види діяльності. У таких дітей може бути більша, ніж зазвичай, потреба в комп’ютерних іграх, де скидається напруга. Ідеально, якщо є правило: наприклад, дитина 40 хвилин грає на комп’ютері, а потім робить 20 присідань або іншу фізичну вправу. Треба, щоб ми вмикали тіло, тому що йому зараз не вистачає уваги.

Зараз непростий час і випробування для всіх – тож зичу сил батькам, дітям і вчителям.

Як у дитини проявляється горе та стрес через карантин: поради, як батьки можуть допомогти

Пандемія COVID-19 заполонила світ і змінила життя дітей та сімей в різних країнах. Діти тепер не ходять до школи, не спілкуються з друзями та мало часу проводять на вулиці. Психологи запевняють, що стрес, який діти можуть отримати через карантин, може проявлятися у формі гніву.

Як проявляється стрес та горе в дитини

Психіатр Елізабет Кюблер-Росс розробила модель п'яти загальних стадій переживання стресу та горя.

• Перший етап – це відмова

Такий етап часто допомагає дітям впоратися з втратою чи змінами в житті. Заперечення характеризується такими реакціями, як уникнення чогось, хаос, шок і страх. Діти можуть бути розгублені, тому що вони не можуть ходити до школи, не можуть спілкуватися зі своїми друзями та родинами через вірус.

Стрес у дитини через карантин / Фото Радіо Свобода

• Другий етап – гнів

Він може характеризуватися розчаруванням і тривогою. Під час цього етапу діти можуть висловлювати почуття, які їх пригнічують. Адже малеча не відчуває себе з безпеці, тому, на маючи досвіду прояву таких почуттів, може виявляти сум і горе через гнів. Під час карантину діти часто висловлюють небажану поведінку, влаштовують істерики тощо.

• Третій етап – торг

Під час цього етапу діти намагаються домовитися з батьком та "вищою силою" про нову реальність. Вони можуть пообіцяти прибрати свої іграшки, добре вимити руки або носити маску, якщо тільки зможуть повернутися до школи, побачити своїх друзів або пограти в парку.

• Четверта стадія – депресія, що характеризується почуттям безпорадності

Діти можуть потрапити в цю стадію, коли зрозуміють, що їх торг не змінить обставин. Дитина може відмовитися від чогось, уникати взаємодії з батьками та братами та сестрами тощо. Депресія може проявлятися і у фізичних симптомах, таких як біль у шлунку, головні болі та виснаження.

• Заключний етап – це прийняття

Під час цього етапу дитина змикається в собі зі своєю новою рутиною та реальністю. У цей момент малюки розуміють, що не все згодом стане на свої місця, але вони звикають до такого життя.

Поради батькам, як допомогти дитині

• Надайте дітям чесну та просту інформацію про коронавірус та зміни, що відбуваються в їхньому житті, щоб вони могли уникнути дезінформації.

• Реагуйте на дитячі страхи та емоції. Також для розвитку довіри важливо, щоб батьки говорили дітям правду.

• Дотримуйтесь своєї рутини: діти можуть розвиватися у своєму звичайному графіку дня. Адже значні зміни в житті можуть створити відчуття втрати контролю і повпливати на поведінку дитини. Тому забезпечте дітям певний розпорядок та самостійність у виконанні щоденних завдань.

Цікаві поради від психолога, які допоможуть пережити карантин з дітьми

Порада 0 – "погані" батьки

Карантин карантином, але батькам треба працювати. Тому ви інколи можете дістати планшет, смартфон, завантажити туди побільше ігор та так зайняти дітей. Звичайно, такими методами краще не зловживати.

Порада 1 – прогулянка для здоров’я

Психологиня рекомендує піти гуляти з рідними.

Сходіть на прогулянку з дітьми, але не контактуйте з іншими / Фото Lenav.ru

"Але не просто пускайте дітей у двір або в гості до однолітків для "обміну вірусами", а саме гуляйте сім'єю. Хоча б один годинку проведіть в парку чи сквері. Головна умова – поменше людей навколо", – сказала Наталія Борисова.

Так прогулянка дозволить поставити "дах" на місце, ходьба допоможе розім’яти спину і ноги, а сонце, свіже повітря і рух зміцнять імунітет. Зараз це важливо. До того ж, на вулиці можна вигадати набагато більше сімейних ігор та розваг.

Порада 2 – займіться фігурою

За словами психологині, поки спортзали "пішли" на карантин, влаштуйте собі тренування в домашніх умовах. Це дозволить зміцнити здоров'я, заспокоїти нерви, а також наповнить мозок дофаміном, ендорфінами та іншими корисними речовинами.

Тож присідайте, віджимайтеся від підлоги, качайте прес разом з дітьми. Для посилення візьміть малечу на руки, посадіть на плечі і робіть вправи з "вантажем". Відмінне тренування – це біг з перешкодами по квартирі. Можна влаштувати естафету.

• Порада 3 – релакс під музику

  Якщо після сімейного тренування ви залишитеся в доброму здоров'ї, спробуйте наступний прийом: включіть музику і розслабтеся. Музична терапія допоможе вам не помітити, як діти бешкетують.

  Порада 4 – арттерапія

  До речі, малювати ви можете разом з дітьми. При цьому поєднуйте різні види терапії. Для цього заведіть собі спеціальний зошит, і кожен день пишіть хроніку "Як ми провели карантин".

  "У тому ж щоденнику в кінці запису можна намалювати щасливі обличчя батьків, які збирають гречану крупу і іграшки на новому килимі", – жартує психологиня.

• Порада 5 – поспівайте

  Пісні допоможуть на час відволіктися від карантину, курсу валют, закриття метро і розважальних центрів. Не обов'язково влаштовувати виступи на балконах, як в Італії, але караоке в квартирі перед дітьми – непогана ідея.

  Порада 6 – кінотерапія

  Тільки не включайте фільми про віруси, хвороби, апокаліпсиси. Краще поставте якусь комедію чи мультики з дітьми. Приготуйте до фільму домашні сухарики чи какао з печивом і насолоджуйтеся затишним вечором.